«Дитина
граючи живе і живучи грає»-
«Гра – це
величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлющий
потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник
допитливості.
В.О.Сухомлинський
Мета моєї роботи – досягати мети уроку шляхом зацікавлення учнів, щоб
навчання приносило радість, успіх і задоволення.
Сучасне суспільство змінюється досить швидко, важко прогнозувати навіть
найближче майбутнє. Тому не можливо передбачити, які знання можуть знадобитися
дитині в її позашкільному житті, а які – ні. З огляду на це, ставлю перед собою
завдання не стільки накопичення дитиною інформації, скільки розвиток мислення,
вміння адекватно оцінювати результати, самостійно добувати інформацію,
перетворюючи знання на інструмент пізнання інших видів діяльності, вміння
конструктивно взаємодіяти з іншими.
Враховуючи це, переді мною постає проблема: яким чином так побудувати
навчання, щоб найповніше задовольнити проблеми кожного учня. Дбаючи про високий
рівень знань своїх учнів, у своїй педагогічній діяльності я використовую такі
форми і методи навчання, які б викликали у дітей цікавість до навчального
матеріалу, бажання вчитися, прагнути успіху в опануванні основ наук.
Власний досвід свідчить про те, що які б інноваційні технології ми не
впроваджували в практику, досягти успіху можна лише зацікавивши учня на уроці,
коли, розвиваючи свої здібності, він задовольняє пізнавальні потреби. І тут
мені інтерактивні ігрові технології, оскільки молодші школярі постійно
відчувають потребу в грі, ігоровому спілкуванні, і гра для них – це перша
можливість, самовиразитись і самоствердитись.
Формування учня як самостійної, ініціативної, вдумливої особистості буде
успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Тому я вважаю, що одним з найперспективніших шляхів виховання
активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками, є впровадження
активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні
ігри. Гра є незмінним важелем розумового розвитку дитини. Ігрову форму занять
вчитель створює за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, які дозволяють
активізувати пізнавальну діяльність учнів. Ігри я проводжу систематично на кожному уроці,
починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи
їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння
правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності,
наполегливості.
Перед проведенням
ігор з дітьми вчитель доступно викладає сюжет, розподіляє ролі, ставить перед
дітьми пізнавальне завдання. Щоб гра не набридла, вчитель вносить у неї деякі
зміни, ускладнює завдання. Готуючись до заняття педагог я чітко продумую послідовність ігрових дій,
організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку.
Пояснення вчителя під час гри – лаконічне і зрозуміле, пробуджує інтерес.
Вчитель запевняє, що захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться,
запам’ятовує нове, орієнтується у надзвичайних ситуаціях, що поповнюється запас
її понять, уявлень, розвивається фантазія.
Підбираючи для
молодших школярів різноманітні ігри, вчитель вводить учнів під час навчальної
діяльності у ситуації пізнавальної активності, яка проявляється ситуативно і
підтримується завдяки зовнішній стимуляції з боку педагога. Як барометр уроку,
діти постійно спонукають вчителя до пошуку нових ігор та використання їх у
навчально-виховному процесі. Це такі форми ігрової діяльності, як дидактична
гра, ігрова ситуація, ігровий прийом, ігрова вправа.
Плануючи
організацію ігрової діяльності на уроці, вчитель визначає навчальну,
розвивальну і виховну мету, кожна з яких спрямована на розв’язання завдань,
визначених програмовими вимогами для учнів початкової школи.
Працюючи над проблемою «Формування
конкурентноспроможної особистості у процесі навчання і виховання шляхом
упровадження ігрових методів навчання» я переконалася, що саме в іграх
розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу,
взаєморозуміння між учителем і учнем. У
процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо,
самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою
природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в
уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що
вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює
раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, позвиває фантазію.
Завдяки іграм розширився кругозір і удосконалилося орієнтування учнів у
навколишній дійсності, сформувалися первинні суспільно-політичні уявлення,
елементи громадських і патріотичних почуттів, шанобливе ставлення до людини
праці, етична поведінка у побуті та громадських місцях. Я переконалася, що завдяки успішному проведенню ігор розвинулася
пізнавальна самостійність учнів. Така організація здобуття знань дає змогу
максимально активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів на уроках і
водночас сприяє не тільки підвищенню якості навчання, а й забезпеченню емоційного
благополуччя та психологічного комфорту кожній дитині вже з перших днів
навчання у школі. Вчитель домоглася в процесі проведення уроків з елементами
гри реалізувати ідеї співдружності, змагання, самоуправління , виховання
відповідальності кожного за результати своєї праці, а основне – інтерес дітей
до навчання.
Завдяки ігровим формам занять вдалося
залучити пасивних учнів до систематичної розумової праці, дати змогу дитині
відчути успіх, повірити в свої сили. Учні, які були не дуже охочі до серйозного
і систематичного тренування і які протестували проти вимоги «прочитай
сторінку», змогли подолати труднощі читання саме через гру.
Після тривалого
використання в навчальному процесі гри, знання учнів з усіх навчальних
предметів покращилися.
Використання гри у
навчанні є дійсно актуальною проблемою, яка обґрунтовано висвітлена в працях
багатьох педагогів, психологів і методистів. У роботах К. Д. Ушинського, А. С.
Макаренка гра розглядається як могутній засіб мотивації навчання, як могутній
засіб виховання волі, колективізму, формування практичних навичок. Л. С.
Виготський розумів гру як сприятливе середовище для зародження пізнавальних сил
учня і як підґрунтя для перетворення ігрових дій в розумові, назвав її дев’ятим
валом навчання і виховання. О. М. Горький вважав бажання дітей грати
«біологічно законним» і стверджував, що гра – основний шлях пізнання світу. В.
О. Сухомлинський писав, що без гри не має й не може бути повноцінного
розумового розвитку.
На думку цих
авторів гра – це унікально діяльність, яка не лише здійснює великий вплив на
психічний розвиток учня, перетворює навчання в радісний процес, і непомітно для
учнів сприяє засвоєнню ними програмного матеріалу, формує уміння і навички. Гра
поруч з працею та навчанням здавна привертала увагу вчених, філософів,
культурологів, психологів, педагогів. Психологічні механізми ігрової діяльності
спираються на фундаментальні потреби особистості у самоствердженні,
самовизначенні, самореалізації [1, 139-140]. Вивченням гри саме як
психологічного феномена займались Д. Узнадзе, Л. С. Вигодський, Д. Б. Ельконін,
О. М. Леонтьєв, Г. Спенсер, З. Фрейд, У. А. Сікорський, Е. Берн та багато
інших.
Основною метою
використання ігрового методу є створення мотивації досягнення успіху в
навчанні. Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність
учнів. Як же добитися цього? Як організувати навчання, урок на якому учні
вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами, як же знайти такий
засіб, що дозволить учневі відчути радість пізнання!
Відповідь
однозначна – гра як важливий засіб пізнання світу повинна найактивніше
використовуватись в навчальному процесі. Гра ні в якому разі не терпить примусу
і є процесом суто добровільним і перевага ігрових прийомів з іншими формами
навчання полягає в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для учня, тобто
мотивує до навчання непомітно, не потребує ні яких способів насилля над
особистістю.
Гравці (навіть
пасивні учні) зацікавлені ігровим результатом, тільки викладач чітко уявляє для
чого це потрібно, чітко визначає методику, принципи впровадження ігрової
діяльності в навчальний процес . В дидактичній грі навчальні завдання
виступають опосередковано, що й забезпечує їх ефективність. Відомий педагог К.
Д. Ушинський писав, що в грі формуються «Всі сторони душі людської, її розум,
її серце і її воля»
З
давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою
діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах,
лижах, ковзана. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв’язання
важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами
народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного
життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через
гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал.
Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення,
викликали в неї позитивні емоції.
З
переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини
переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що
вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане
віднині обов’язковим.
За
результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою
й своєю сім’єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів
правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних – це
не cпонтанні ігри, не стихійно засвоєний від старших
поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного
виховання. У грі при цьому існує суб’єктивна свобода для дитини. Тут діти мають
змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одно,
стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль,
яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних
відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим
діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло.
Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати,
як вони сприймаються іншими, й з’являється потреба будувати свою поведінку з
урахуванням можливої реакції інших.[1]
Формування
учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо
вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з
найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними
вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед
яких провідне місце займають навчальні ігри.
Упродовж
життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За
життя людина програє близько ста ролів і до виконання кожної із них готується сама
або її готує суспільство.
У
дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти
пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може
викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність,
у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось
прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінимим помічником
педагога.
Гра
дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще –
спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються
властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних,
професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я,
радість дитячого життя.
Потрапляючи
до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності –
навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й
творчого пізнання життя. Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на
дітей. В. Ф. Шатанов зазначає “Придивіться: чи не дуже рано згасає
наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і
покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на
всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова
не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі
відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення.
Мислення сміливого, масштабною, нестандартною”.[2]
У
процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати,
розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до
активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
Коли
вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива
обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має
уважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.[3]
А. С. Макаренко
писав: “Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою
вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча
відбувається перш за все в грі…” Отже, гра, її організація – ключ в організації
виховання.[4]
В
грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа
підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра –
це школа спілкування дитини.
Гра
тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається
віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра
постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.
Ігри
в школі – перш за все дидактичні, повинні приковувати нестійку увагу дітей до
матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити.
Важливою
являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити
правильне рішення.[5]
Гра
є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це
К. Д. Ушинський писав: “Зробити серйозне заняття для дитини цікавим –
ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і
до того ж серйозної діяльності… З перших ж уроків привчайте дитину полюбити
свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні”.[6]
Саме
в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу,
взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка
зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять,
жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в
процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй в навколишній
дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує,
орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює
запас уявлень, понять, розвиває фантазію.
У
грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра –
творчість, гра – праця. “Праця – шлях дітей до пізнання світу” – писав
О. М. Горький.
Гра
належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників,
молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в
ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна ф-ція діють у тісному
взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні
пізнавальні можливості, виховує особистість. [7]
Задовольняючи
дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу,
оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра.
Навчатись,
граючись! Ця ідея цікавила багатьох педагогів і вихователів. Практично вирішити
цю проблему зміг наш сучасник, нині добре відомий всім
Ш. О. Амонашвілі. Він показав, як через гру можна увести дитину в
складний світ пізнання. Ш. О. Амонашвілі грає, спілкуючись із своїми
учнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на один рівень з дитиною
щедро винагороджується – блиском допитливих очей, живою активністю сприймання,
щирою любов’ю до Вчителя.[8]
Ігри
можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні призначені для пізнання
повних явищ і закономірностей, крім тих, які містять зв’язки та стосунки між
людьми. Сюжетність ігри характеризується тим, що охоплюють закономірності
людської діяльності й спілкування. Вони поділяються на виробничі й тренінгові.
Виробничі
ігри у свою чергу, поділяються на імітаційні, рольові, ділові. Останні є синтезом
двох попередніх (імітаційних і рольових), вони найбільш складні. Для проведення
ділових ігор потрібні певний досвід, який можна набути у навчальних іграх інших
видів.
Щодо
рольових відношень у сюжетних іграх, то їх прийнято ділити на симетричні й асиметричні. При
симетричних рольових відносинах комуніканти (учасники гри) виступають носіями
однієї соціальної ролі, наприклад: брат – сестра, учень – учень, вчитель –
вчитель. Ситуації такого спілкування спрямовані на розвиток умінь будувати
взаємовідносини з носієм ролі, обговорювати і вирішувати проблеми в межах
загального соціального контексту.
Асиметричні
відношення спостерігаються тоді, коли учасники спілкування різняться між собою
соціальними ознаками. Наприклад: учень – учитель, учень – учень (якщо вони
належать до різних вікових груп) та ін. Асиметричні відношення впливають і на
повну поведінку відносно до ролі та статусу партнера.
Рольові
відношення між учасниками гри є основними параметрами, що визначають характер
емоцій. Залежно від конкретної дидактичної мети нестандартного уроку, індивідуальних вікових і психологічних
особливостей дітей, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою
або з цілим класом.[9]
Дидактичні
ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку
школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість.
Сучасна дидактика звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них
можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх
спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.
У
процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати,
розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.
Дидактична
гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін
“дидактична гра” підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність
застосування. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета, є такі
питання:
а)
визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів
діяльності на уроці;
б)
доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за
характером навчального матеріалу;
в)
розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети
уроку та рівня підготовленості учнів;
г)
вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання;
д)
передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто
найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.
Гра
– одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з працею,
навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для
всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає
інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості
дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості,
самостійності, творчості та умови для саморозвитку.
Яскравим
прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А. С. Макаренка, який
писав: “Є ще один важливий метод – гра… Треба зазначити, що між грою і роботою
немає такої великої різниці, як дехто думає… В кожній гарній грі є насамперед
робоче зусилля та зусилля думки… Дехто гадає, що робота відрізняється від гри
тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є
така ж велика відповідальність, як і в роботі, - звичайно, у грі гарній,
правильній…”[10]
Дидактична
гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування
методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну
обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб
успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета
пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра.[11]
Рольова
гра. Головна мета її – розвивати здібності школярів, прищеплювати уміння
приймати правильні рішення. У рольових іграх виявляються особистість учня, його
здібності та перспективи на майбутнє.
Вікторина.
Її це називають грою переможців. У ній змагаються, аби швидше і повніше
відповісти на поставлені запитання. Отже, вікторина – це конкурс, під час якого
учні самостійно відповідають на запитання.
Щоб
урок був цікавим і ефективним, на його різних етапах можна використати
кросворди за темами уроку чи розділу. Складаючи кросворд, учитель має дотримуватися
вимог проведення дидактичних ігор. Під час цілеспрямованої підготовчої роботи
учні розв’язують запропоновані кросворди з вивченої теми. Отже, кросворд, з
одного боку, вносить в урок елемент гри, а з іншого – сприяє глибшому засвоєнню
вивченого.
Методика
гри “Морозкова атака” запозичена з телевікторини “Що? Де? Коли?”. Одержавши
запитання чи завдання, учасники гри протягом однієї хвилини висловлюють
різноманітні гіпотези, дискутують, віддаючи перевагу тій чи іншій ідеї, а по
закінченню часу пропонують свою відповідь як єдине рішення.
На
уроках закріплення пройденого матеріалу чи повторенні учні люблять працювати
динамічними парами. Попередньо вчитель готує картки з 2-3 практичними
завданнями з теми, що вивчається. Одержавши картку, двоє учнів перше завдання
виконують спільно. Один учень пояснює іншому, як потрібно виконувати завдання,
а той слухає, запитує або висловлює своє розуміння. Друге і третє завдання діти
виконують самостійно, занотовуючи їх до зошитів, а потім перевіряють один
одного з відповідним коментуванням допущених помилок.
Перелічені
види ігор мають своє призначення і конкретне застосування. Так, мета
дидактичних ігор – формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з
практичною діяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями й навичками
учень зможе лише тоді, коли він час виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель
зумів зацікавити учнів.
Добираючи
ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам’ятати, що процес створення гри
містить ряд станів:
а)
вибір теми гри;
б)
визначення мети й завдань гри;
в)
підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень,
проведення гри, підбиття підсумків).
Успіх
проведення гри залежить від дотримання вимог:
а)
ігри мають відповідати навчальній програмі;
б)
ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;
в)
відповідність гри віковим особливостям учнів;
г)
різноманітність ігор;
д)
залучення до ігор учнів усього класу.
Під
час проведення дидактичних ігор в учителів виникає безліч проблем: за яким принципом
відбирати навчальний матеріал для створення ігор, яке місце дидактичних ігор в
ряді інших форм і методів навчання, як одному вчителеві вправитися з класом
учнів під час гри?
У
навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі. Їх можна
проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити знання учня і
вміння користуватися ними.
[1] “Початкова школа” 6’97 “Роль гри у навчанні і
вихованні молодших школярів”.
[2] Шаталов В. Ф. “Педагогическая
проза” – М., 1980 – С. 64-65
[3] “Початкова школа” 6’97 “
[4] “Вчися граючись” Л. В. Артемова ст.
3 (Київ “Томіріс”)
[6] Ушинський К. Д. “Вибрані педагогічні
твори” К., “Радянська школа”, 1949, с. 213
[7] Математичні ігри в 1-3 класах
М. Х. Микитинська, Н. Д. Мацько. Київ “Радянська школа”,
1980. С. 3-4 (Вступ).
[8] Вчися граючись Л. В. Артемова. Київ
“Томіріс”, 1990. С. 3-5
[9] “Уроки математики з елементами гри”
В. Яковишин. С. 21-22. Початкова школа 6’97
Немає коментарів:
Дописати коментар